Історія України сягає часів Київської Русі, яка була однією з найбільших держав Європи ще в 9-13 століттях. Столицею Київської Русі був Київ, в той час як Москву було засновано лише в 1147 році.

Середньовічна історія України пов’язана з Київською Руссю та Києвом як столицею великої та процвітаючої держави, що простягалася від Карпатських гір до Волги та від Чорного до Балтійського моря.

Київська Русь, перша держава, що виникла у східних слов’ян у 9 столітті, та отримала свою назву від міста Києвa, заснованого в 482 році. З 882 року Руссю правила династія Рюриковичів. Знаком роду Рюриковичів був тризуб, який тоді зображували на перших монетах, і який нині є державним символом та офіційним гербом незалежної України.

Київ став столицею новоствореної держави, яка стрімко розвивалася. Апогею могутності та територіального розширення Київська Русь досягла за правління Володимира Великого та його сина Ярослава Мудрого у 980–1054 роках.

Після розпаду Київської Русі Велике князівство Московське розвивалося самостійно і мріяло про відродження Русі під своїм патронатом. Починаючи ще з часів козацтва, Росія не покидала намагань перетворити Україну на “імперську окраїну” та знищити українську ідентичність.

Водночас Богдан Хмельницький розвивав Військо Запорозьке і надав козаками верховну владу в новій українській державі. Понад століття Військо Запорозьке було вагомою політичною та військовою силою, яка кидала виклик Речі Посполитій, Османській імперії, Кримському ханству та Московському царству. У 1687 році наступником Хмельницького було обрано Івана Мазепу, який намагався об’єднати Україну, а роки його правління називають “золотою добою Гетьманщини”. Проте у 1709 році Полтавську битву між шведськими військами разом із козаками та Московським царством виграло Московське царство, і Гетьманщина стала автономною державою Російського царства.

Тривалий час загальною тенденцією було знищення царизмом будь-яких проявів української ідентичності та національної самосвідомості. Три століття Москва робила все, щоб знищити Україну як окрему націю, та такі спроби тривають й досі.

По-перше, припинення існування Гетьманщини (1764 рік): Росія ліквідувала Гетьманщину і включила українські землі до складу своєї держави.

По-друге, Катерина II ліквідувала Запорозьку Січ (1775 рік): російські війська роззброїли козаків і конфіскували скарбниці козацьких клейнодів.

Згодом, за правління Олександра І (1801–1825) та Миколи І (1825–1855), російський адміністративно-територіальний устрій охопив усю Україну. Навіть назва “Україна” практично перестала вживатися: Лівобережну Україну називали Малоросією, Правобережну — Південно-Західним краєм, а Південну — Новоросією.

Також було видано Емський указ Олександра II (1876 рік): повна заборона українського письменства, ліквідація Громад, звільнення професорів з Київського університету.

У 1922 році Україна увійшла до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Здобувши владу, більшовики силою приєднали українські території.

Структури тоталітарної системи СРСР розширювали свій вплив, що призвело до нових хвиль репресій. Україна переживала надзвичайно важке становище: характерною рисою економічного життя стали розпад промислового виробництва, падіння продуктивності праці, нестача палива, продуктів харчування, одягу, взуття та зростання безробіття.

Прояви тоталітаризму в Україні – це репресії та вбивства; придушення опозиційних сил; використання страху як основного стимулу до праці; безкоштовна праця через системи ГУЛАГу; атмосфера взаємної недовіри та пошуку ворогів.

Голодомор (1932 – 1933) і Розстріляне Відродження (1920-і – 1930-і) – створений штучний масовий голод для знищення української нації. Ув’язнення та розстріли української інтелігенції, що мали на меті знищити її самобутність.

Це створювало гнітючу атмосферу та породжувало тривожні передчуття нового витку репресій у суспільстві. Але 5 березня 1953 року І. Сталін помер, що тимчасово призвело до пом’якшення морально-політичного клімату.

На початку 21-го століття Україна зіткнулася з суперечливим політичним курсом. П’яті президентські вибори змусили українців обирати між кандидатами з протилежними програмами: Віктор Янукович мав відверту проросійську позицію, а Віктор Ющенко декларував наміри тримати курс розвитку країни в сторону ЄС та НАТО. Так, згідно з оголошеними офіційними результатами, у другому турі президентських виборів 2004 року переміг проросійський кандидат Віктор Янукович.

Це призвело до масових протестів із закликами скасувати результати сфальсифікованих виборів. Оскільки колір передвиборчої кампанії Віктора Ющенка був помаранчевий, революція отримала назву “помаранчева”, та завершилася переголосуванням і перемогою прозахідного кандидата Віктора Ющенка.

Президентські вибори 2004 року та Помаранчева революція були вирішальними чинниками проєвропейського вибору українців. Це була перша ознака відмови від минулого України у складі СРСР та натомість руху до західного світу з його цінностями та повагою до всіх культур та націй. Підтримка української незалежності зростала разом з українською мовою, культурою та свободою слова.

Лідер проросійської опозиції Віктор Янукович переміг на президентських виборах у 2010 році та протягом президентського терміну впроваджував політику наближення до Росії.

У листопаді 2013 року Янукович вирішив призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Це рішення стало частиною зміни політики від проєвропейського до проросійського вектора розвитку та змусило тисячі демонстрантів, переважно студентів та молоді, вийти на вулиці міст України.

Вночі 30 листопада 2013 року було жорстоко побито мітингувальників у Києві з метою придушення протестного руху. Проте це призвело до появи десятків тисяч нових протестувальників на Майдані Незалежності в Києві. Розпочалися події, відомі як Євромайдан або Революція Гідності. Стрімке розгортання суспільного опору базувалося на критичному ставленні людей до політики, яку проводив режим Януковича, а також на авторитарному використанні влади.

Основними цілями Революції Гідності були підписання Угоди про асоціацію та зони вільної торгівлі з ЄС; імпічмент Президента Януковича; повернення до Конституції України 2004 року.